Щодо проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо надання посадовим особам органів місцевого самоврядування права на оформлення спадщини)» , внесеного до Верховної Ради України депутатом Міщенком С.Г.

Народний депутат України C.Г. Міщенко пропонує внести до Цивільного кодексу України та Закону України “Про нотаріат» зміни, відповідно до яких посадові особи органів місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає нотаріусів, отримуватимуть право здійснювати нотаріальні дії щодо спадщини. Фактично це призведе до дестабілізації процесу отримання спадкового майна. На сьогодні є чинною ст.1 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Оформлення спадщини відбувається за досить складною юридичною процедурою, тобто логічно випливає, що виконувати її повинні люди із спеціальною юридичною освітою. Саме тому цей обов’язок покладається на нотаріусів, якими згідно із ст.3 Закону України «Про нотаріат» можуть бути громадяни України, які мають вищу освіту, володіють державною мовою, мають стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшли стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склали кваліфікаційний іспит, одержали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Зрозуміло, що тільки лічені посадові особи органів місцевого самоврядування мають юридичну освіту або працювали у сфері права.

Оформлення спадщини - це не просто двокрокова дія «подав документи-отримав документи». Воно передбачає знання видів спадкування, встановлення коло спадкоємців, черговості спадкування за законом, підстав усунення від спадкування, правових наслідків відмови від прийняття спадщини, складу спадщини, поділу спадщини, перерозподілу спадщини та багатьох інших питань.

Відсутність юридичної освіти і спеціальних знань у посадовців органів місцевого самоврядування створять, без перебільшення, дуже серйозні проблеми при оформленні спадщини.

Видача свідоцтва про спадщину є різновидом юридичної діяльності , здійснення якої полягає не у формальній видачі відповідного свідоцтва, а у наданні цьому документу юридичної сили.Таку гарантію сьогодні надають тільки нотаріуси, які ПРОФЕСІЙНО оцінюють достовірність юридичних фактів, на підставі яких надається свідоцтво про право на спадщину. Держава задекларувала повну відповідальність за законність нотаріальних дій. При переданні органам місцевого самоврядування повноважень щодо видачі свідоцтва про право на спадщину держава не може гарантувати професійність та законність відповідних дій посадовцями цих органів.

Мета, з якою пропонується ухвалити цей Закон, на перший погляд, є прогресивною-створити сприятливі умови для населення, що проживає в сільській місцевості, при оформленні спадщини. Однак з набуттям чинності цього законодавчого акту ситуація тільки ускладниться. Всі документи щодо оформлення спадщини необхідно буде подавати посадовцю органу місцевого самоврядування. Спадкоємці змушені будуть самостійно добиратися до відповідної сільської або селищної ради або надсилати відповідну заяву поштою. З урахуванням того, що кількість документів не зменшиться, необхідно буде неодноразово виїздити до районного або обласного центру за необхідними для оформлення спадщини документами тощо. Все це у кілька разів перевищить вартість оформлення спадщини у порівнянні з оплатою послуг нотаріуса.

Положення п.п.7 п.2 розділу 1 проекту Закону про доповнення ст.67 Закону України «Про нотаріат» частинами, які регламентують порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, не відповідають вимогам ч.1 ст.24 Конституції України, оскільки передбачаючи видачу свідоцтва про право на спадщину тільки спадкоємцям першої та другої черги за законом, обмежують права спадкоємців третьої, четвертої та п’ятої черг. Може реально виникнути ситуація, коли одночасно відкриватимуться справи нотаріусом та органом місцевого самоврядування щодо однієї спадщини.

Проект Закону не враховує деяких вимог Цивільного кодексу України, деяких інших законів нашої держави. Згідно із ст.182 , ч.2 ст.331, ч.1 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації. Правові дії щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано. Однак у п.п.7 п.2 розділу 1 проекту «відмітка про перехід права власності при видачі свідоцтва про право на спадщину провадиться посадовою особою органу  місцевого самоврядування шляхом закреслення прізвища, ім’я та по батькові спадкодавця на правовстановлюючому документі і виправлення на прізвище ім’я та по батькові спадкоємця та повинно бути підтверджено підписом посадової особи органу місцевого самоврядування і печаткою цього органу.

Однак відповідно до ст. 17 Закону України «про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації прав не приймаються документи з підчищеннями або дописками,  закресленими словами та іншими виправленнями,  заповнені олівцем,  а також з пошкодженнями,  які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст.

Посадові особи органів місцевого самоврядування не мають можливості перевірити або одержати інформацію із Спадкового реєстру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,  без чого не можливо взагалі оформити спадщину,  а також внести відомості до електронних баз даних цих реєстрів щодо заведення спадкової справи,  реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна. На сьогодні це право мають тільки державні та приватні нотаріуси.

З видачею спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно,  зокрема на земельні ділянки,  нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності за спадкоємця. Тобто спадкоємцю немає необхідності звертатися до територіального реєстраційного органу. При оформленні права на спадщину посадовою особою органу місцевого самоврядування потрібно буде в обов’язковому порядку звернутися до реєстраційного органу (один у районному центрі) з метою отримання витягу до видачі свідоцтва про право на спадщину,  а також після отримання свідоцтва з метою реєстрації права власності за спадкоємця. З огляду на це втрачається взагалі мета прийняття цього Закону – спрощення процедури державної реєстрації прав на нерухоме майно. Тобто доходимо висновку – повноваження на оформлення спадкових прав,  а також пов’язані з цим інші дії уповноваженим посадовим особам органів місцевого самоврядування надавати не можна. Їх повинні здійснювати кваліфіковані спеціалісти – нотаріуси.

Нотаріальна палата України є повноправним членом Міжнародного Союзу нотаріату. Це вимагає проведення роботи з удосконалення національного законодавства України відповідно до норм міжнародного законодавства про нотаріат та максимального сприяння у формування в Україні нотаріату латинського типу. Зважаючи на ситуацію,  що склалася,  пропонуємо при розробці законопроектів,  пов’язаних з діяльністю нотаріату,  залучати представників Нотаріальної палати України,  Міністерства юстиції України та практикуючих нотаріусів.

Президент
Нотаріальної палати України                                                  Н.Василина

Шановний пане Турчинов!

Під час погоджувальної Ради парламенту 24.02.2014 року народний депутат Сергій Міщенко звернувся до Вас реанімувати його Законопроект від 17.09.2012р. за №11216 щодо надання посадовим особам органів місцевого самоврядування права на оформлення спадщини, обґрунтовуючи, що ці питання мають полегшити життя наших громадян.

Нотаріуси України, які є слухачами Міжнародного інституту розвитку нотаріату,  та науковці Львівщини звертаються до Вас прислухатись до нашого звернення про неможливість реалізації запропонованого п. Міщенком законопроекту, який є таким, що суперечить законам України у сфері здійснення нотаріальної діяльності, а також законодавчим принципам європейських країн, де нотаріус виступає гарантом захисту прав та інтересів громадян. Відкриття спадкових справ у сільській місцевості утруднить оформлення спадщини для інших спадкоємців, які в основному не проживають у сільській місцевості, а навпаки у різних містах та державах (як правило, у сільській місцевості, де знаходяться будинки, проживають їх батьки) і їм необхідно буде добиратись по бездоріжжю до сільських Рад, крім цього спадщина – це досить складний юридичний процес, який вимагає знань вищої юридичної школи та навиків їх застосування.

Слід відзначити, що сільські та селищні Ради на сьогодні не мають технічної бази і не під’єднані до Єдиних та державних реєстрів, що також є перешкодою для громадян законно оформити їх права, зокрема і право власності на будинок, оскільки нотаріус виконує на сьогодні і додаткові функції державного реєстратора згідно із Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно  та їх обтяжень”, що не можуть забезпечити посадові особи сільських та селищних Рад.

Просимо Вас у цьому питанні не керуватися революційною доцільністю, а все-таки законною та реальною можливістю  реалізації кожним громадянином нашої держави своїх прав.

Ці питання, які висуває п. Міщенко, можна вирішити шляхом державного регулювання цін на окремі види вказаних послуг, які надаються особам, які вимагають підвищеного соціального захисту і відкриттям державних нотаріальних контор у населених пунктах сільської місцевості, що на сьогодні опрацьовує Міністерство юстиції України.   

З повагою

Керівник інституту Міжрегіонального інституту розвитку нотаріату

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу

Львівського національного університету імені Івана Франка      Дякович Мирослава Михайлівна.